Алфавітний вірш

А осінь сипле листя нам до ніг,
Біль прикриває, вирви, ніби рани.
Вітрами сум жене, а на поріг
Гіркі й тривожні застеля тумани.
Ґаздиня вже зібрала урожай,
Дарів чимало, хоч було і важко.
Егей, красуне, розфарбовуй край!
Єднать в палітрі кольори не тяжко.
Жовтаві клени в сонячнім танку
Замріяні, зажурені та милі,
Ич, замовляють музику яку,
І вітру їм противитись не сила...
Їм до вподоби нині листопад,
Його дива, чарівність й насолода,
Коли дарують ніжність ліс і сад,
Любов'ю все наповнює природа.
Миттєвості осінньої краси,
Немов би не написана ще казка...
Он де-не-де ще чути голоси
Птахів, а ти послухай їх, будь ласка.
Розкажуть хай про літо і весну,
Сирени, що звучать у ріднім краї.
Тривожну звістку часом не одну.
У нас війна. Спини її! Благаєм!
Фільмуй усе, що бачиш навкруги.
Хай пам'ять закарбує їх навіки —
Ці біди, що несуть нам вороги,
Часи страшні і сліз криваві ріки...
Шурхоче листя... Зболені думки...
Ще день минув, та мрієм про майбутнє.
КрізЬ біль і страх, життєві сторінки
Юрмляться, непрості та незабутні.
Які у осені журливі нині будні...

Автор Тетяна Строкач