Новини проекту
Найзахопливіші детективи для підлітка
Wizeclub Education: курси додаткової освіти в Україні
Що робити, якщо болить поперек
Онлайн академія Mate academy – від мрії потрапити в IT до першої роботи
Мобільні додатки для підтримки організації навчання та співпраці в освітньому процесі
Школа англійської для дітей: важливість навчання та як вибрати кращу школу
Хто такий Зевс?
Вивчаємо англійську за допомогою читання
Благодійність та соціальна відповідальність бізнесу
Як обрати надувний басейн?
Як створити і розкрутити групу у Фейсбуці без блокування
Практичні рекомендації по вибору школи англійської мови
Options for checking articles and other texts for uniqueness
Різниця між Lightning та USB Type-C: одна з відмінностей iPhone
Столична Ювелірна Фабрика
Відеоспостереження у школі: як захистити своїх дітей?
Чим привабливий новий Айфон 14?
Розширений пакет за акційною ціною!
iPhone 11 128 GB White
Програмування мовою Java для дітей — як батьки можуть допомогти в навчанні
Нюанси пошуку репетитора з англійської мови
Плюси та мінуси вивчення англійської по Скайпу
Роздруківка журналів
Either work or music: 5 myths about musicians and work
На лижі за кордон. Зимові тури в Закопане
Яку перевагу мають онлайн дошки оголошень?
Огляд смартфону Самсунг А53: що пропонує південнокорейський субфлагман
БЕЗПЕКА В ІНТЕРНЕТІ
Вітаємо з Днем Вчителя!
Портал E-schools відновлює роботу
Канікули 2022
Підписано меморандум з Мінцифрою!

Історія школи

Дата: 24 січня 2019 о 12:37, Оновлено 14 вересня 2021 о 07:03
Автор: Троян Н. І.

 Історія Шелепуської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Шелепухи мали досить вигідне географічне розташування: великі пасовиська, хороші землі, і поряд з селом протікали річки Дніпро та Рось. Проживало тyт багато селян. Земля була власністю панів-поміщиків Браницьких. Родина Браницьких вирішила зробити з Шелепух волоcть і приєднати до неї Кумейки, Софіївку, Березняки, Тубільці, Хрещатик. На території волоcті було побудовано церкву (1704р., згодом її перебудовували в 1740, 1746 і 1855роках). Вона була дерев’яною із 38,5 десятинами церковної землі. Збудовано лікарню, школу, яка знаходилась в приміщенні церкви, винокурний завод, відходами якого годували тварин. Початок церковно-приходських шкіл належить до епохи звільнення селян від кріпацтва. Київський митрополит Ісидор з 1 серпня 1859 року видав розпорядження: «Чтобы во всех меcтечках и сёлах, где ещё не доведены училища, были открыты во всех домах священников школы, если таковых не будет устроено со стороны сельского общеcтва, и чтобы в школах их учили чтению и письму и преподавали "Закон Божий" применительно к понятию сельских детей». Більш турбувався про церковно-приходські школи митрополит Арсеній. Він створив органи, які очолювали керівники - наглядачі шкіл по волостях - очолювали, відкривали консисторії, особливі навчальні комісії, які працювали в народній освіті. В 1863 році було відкрито в Шелепуській волості церковно-приходську школу, яка знаходилась при церкві, а священиком в той час був Пилип 3атовськиЙ. Цього ж року школи були відкриті і в Березняках Шелепуської волості, Будищах Черкаської волості, В'язівці, Сунках, Ташлику, Тубільцях ¬всього 7 шкіл. Пилип 3атовський, священик, був освіченою, доброю людиною, мав дружину та шестеро дітей: п’ятеро дівчаток і одного хлопчика (помер через хворобу, коли навчався у третьому класі. Люди поважали сім'ю 3атовського, але доля була суворою до них. В 1927 році батька репресували і відіслали на Соловки, де він тяжко захворів і помер. Що далі сталося з доньками та дружиною 3атовського ніхто не знає. В 1863 році в церковно-приходській школі було лише одне приміщення: в буденні дні велося навчання, а в суботу та неділю служба Божа. В кожного учня був підручник, який мав назву «До світанку», коштував він 22 копійки. В перші роки навчання в школі навчалося 46 хлопчиків та 1 дівчинка. Матеріально школа була забезпечена дуже погано, в середньому держава виділяла на школу 100 карбованців на рік. Потрібно зауважити, що головним джерелом утримання школи були асигнування місцевого сільського товариства, яке придбало для школи класну дошку, на якій дяк писав літери та числа, а також парти та лави, які мали назву "коняка", бо за однією партою сиділо семеро учнів. Учнівські столи стояли так, щоб кожен учень міг бачити дошку, тобто у вигляді щабля. У школі викладалися Закон Божий, читання, письмо, 4 арифметичні дії. Навчалися діти лише заможніх людей, тому що у бідних не було взуття, хорошого одягу, вони отримували знання життя від батьків. Єпархіальна Училищна Рада взяла в свої руки керівництво церковно¬приходськими школами. В 1888 році відбулися зміни в системі освіти: з'явилися однокласні і двокласні церковні школи. У 1889 році до Шелепуської волості приїхав учитель Жиронкін, який за походженням був дрібний дворянин, по-вуличному його називали "Сич". Новий вчитель вимагав, щоб його поважали. Коли бачили, що по вулиці йшов високий, стрункий чоловік, одягнений в гарний піджак і гарні штани, потрібно було відразу знімати капелюха. Якщо дитина, яка ходила до школи, не зняла капелюха, Жиронін в школі брав довгий дубець і бив того по пальцях. Учитель часто уроки проводив вдома, тому батьки розраховувалися хлібом, салом та молоком. У ХІХ столітті на Україні з'явилися громадські організації, які називалися земства. До їхнього складу входили, як правило, заможні люди. На той час це була прогресивна організація. На Україні освіта та медицина були в занедбаному стані. Земство дбало за освіту та медицину. В селі Софіївка, яка входила до волості, було побудовано добротні будинки для лікарні: один - для прийому хворих, другий - стаціонар, а третій ¬побутово-житловий. У 1903 році в с. Шелепухи було збудоване волосне приміщення земської школи. Частину грошей на будівництво виділило земство, а частину - родина Браницьких, яка володіла Шелепуською волостю. Будівництво велося швидкими темпами, і вже за рік виросло красиве приміщення, яке мало п’ять кімнат. В 1910 році в школі навчалося 387 хлопчиків і 75 дlвчаток. Навчання проводилося російською мовою, так як на той час українська мова була заборонена Ємським указом і Валуєвським циркуляром. Вчителі церковно-приходської школи отримували заробітну плату у сумі 360 карбованців. Не можна забувати і про людину, яка контролювала процес навчання в Шелепуській волості, волосного Оріфея Охріменка. При даному органі було створено орган порядку – міліція. Очолював "Волость" житель села Березняки Штомпіль, активний революційний борець за народну владу. Функції волосного розповсюджувались на такі села: Шелепухи, Софіївка, Березняки, Хрещатик, Станіславчик, Кумейки. У липні 1919 р. Раднарком УРСР схвалив "Положення про єдину трудову школу Української СРР", за яким у республіці впроваджувалося безкоштовне навчання і обов’ язковість його для всіх дітей віком від 7 до 16 років. Дана постанова дала змогу навчатися дітям не тільки з заможніх родин, але й з бідних, крім того було введено постанову, яка дозволила поряд з російською мовою, яка вважалась державною, викладати українську мову, історію і географію України як обов'язкові предмети. У грудні 1919 року Ленін підписав декрет "Про ліквідацію неписьменності серед населення РСФРР", який передбачав: «,3 метою надання всьому населенню республіки можливості участі в політичному житті ... все населення республiки віком від 8 до 50 років, що не вміло читати, писати, зобов'язане вчитися грамоті рідною чи російською мовою за бажанням". На місцях повинні були створюватись губернські, повітові і волоcні комісії. В Шелепуській волості таку комісію очолив Штомпіль, він контролював втілення в життя даної постанови. Волосна комісія постановила "навчити читати і писати всіх неписьменних жителів Шелепуської волості". В школі вчителі вирішили, що кожен буде навчати жителів своєї вулиці вдома. Так після основної роботи педагог збирав у своїй хатині сусідів, які опановували грамоту. У 1930 році директором школи було призначено Лопатіна Івана Олексійовича, він же викладав німецьку мову. Іван Олексійович був дуже заможною людиною, на вроду гарний, кремезний. В цей період працювали такі педагоги: учитель історії - Олійник Іван Прокопович, його дружина - Олійник Зінаїда Герасимівна - викладала біологію, це була багата сім'я, але діток в ній не було, тому всю свою увагу приділяли учням, і любили як власних. Учителем фізики і алгебри був Рожавський Роберт Михайлович; викладав зарубіжну літературу та українську мову і літературу Сльота Петро Іванович; вчителем геометрії був Лопатін Анатолій Іванович. Найбільше запам'яталась старожилам педагог від Бога Черкаська Дарина Іванівна, яка викладала географію, чуйна, вродлива і розумна жінка, вона не мала дітей, але любила учнів і віддавала їм весь вільний час. Період 1932-1933 рр. був складним, так як в дані роки відбувався голод, головним завданням жителів села було вижити, але з Черкас надійшла постанова про те, що навчання в школі не повинно припинятись. Тому вчителі змушені були щодня відвідувати учнів вдома, заставляли ходити до школи. Взимку в приміщенні навчального закладу було холодно, тому діти ходили до лісу збирати хмиз і потім топили груби. Колишні учні згадують, що коли йшли до школи після збирання дров, то онучі примерзали до чобіт. Ходили в той час в гумових чоботях набагато більших за розміром. Після окупації села німцями в школі був розташований гараж, де стояли автомобілі та зброя. Війна завдала великої шкоди, так як було зруйновано частину приміщення земської школи. Спільними зусиллями вчителів вдалося відбудувати приміщення. Чоловіки-педагоги змушені були залишити місце роботи і йти захищати Батьківщину (Троян Пилип Семенович, Марченко Іван Павлович). Школа не функціонувала з 1941-1944 рр. В 1944 році село Шелепухи було звільнено від німецько-фашистських загарбників, директором в 1944 р. було призначено Трояна Сидора Яковича, а завучем працювала Василенко Марфа Павлівна. У 1945році директором був призначений Штомпіль, а після нього Дубина Яків Якович. Він був дуже суворою людиною, «зовнішньо нагадував самого Йосифа Cталіна», згадують старожили. На шкільних лінійках нерідко трусив кишені у хлопців. Якщо знаходив тютюн, тyт же на лінійці змушував господаря їсти це зілля. Завучем була Текла Яківна Дяченко, вчителька географії. Дуже урівноважена, аж надто стримана людина. Ніхто ніколи не чув, щоб вона когось сварила чи підвищила голос на кого-небудь. Розповіді з предмета будувала на доступному матеріалі. Це був справжній ідеал учителя. Говорила в міру тихо, здавалось, в неї не було жодних емоцій. Правда, усмішка іноді освітлювала її обличчя, яке враз ставало одухотворене, материнське. Ніхто з учнів на уроках не дозволяв собі ніяких пустощів, навіть пошептатись соромились. Після відповіді учня вона оцінку не оголошувала. Весною Текла Яківна водила учнів у поле, розповідаючи про татарські набіги, показуючи козацькі могили, які залишились після битви під селом Кумейки в грудні 1637. "І хоча для нас, сільських дітей, поле не було якоюсь екзотикою, все ж ці уроки залишали в наших серцях слід. Сонце світило над нами, посилаючи тепло, невгамовно і бентежливо дзвонили жайворонки", - згадує Мороз Ольга Іванівна. В 1952 відкривається 8 клас, школа набирає статусу середньої. У 1955 році- перший випуск учнів 10 класу із сіл Шелепухи, Софіівка, Кумейки, Березняки, Хрещатик. У 1963 році проведена добудова приміщення з чотирьох класних кімнат, а в 1972 - ще одне приміщення із їдальнею, майстернею та невеликим спортивним залом. В 1971 році Шелепуська середня школа була перейменована на Софіївську середню школу, а з 1990¬ - знову Шелепуська. В 1995-1997 роках проведена добудова 4 класних кімнат, отож початківці переведені в окреме приміщення середньої школи. В 2004 році школа газифікована. Протягом існування школи директорами були Лопатін Іван Олексійович (з 1930), Троян Сидір Якович (з 1944), Дубина Яків Якович (з 1945), Колесник Варфолом Семенович (з 1961), Гайдук Василь Євдокимович (з 1963), Коломієць Лідія Мусіївна (з 1970), Масюк Володимир Йосипович (з 1974), Головко Олександр Петрович (з 1977), Шимко Іван Іванович (з 1978), Головатий Анатолій Олексійович (з 1979), Могилян Лідія Пилипівна (з 1991), Савісько Володимир Прокопович (з 1997), Головата Валентина Іванівна (з 2003).

Коментарі:
Залишати коментарі можуть тільки авторизовані відвідувачі.